Валізи щастя
Валізи з щастям поміж довгих літ
Збирали ми з тобою поодинці.
Немов ховали в лісовій хатинці,
Від злих очей, незнаний диво-цвіт.
Ми грали в піжмурки, кричали подумки,
У сни пірнали, маревом залиті.
Неначе однією пуповиною обвиті,
Втрачали час в утробі, залюбки!
Аж раптом погляд стиглий я зустрів!
Омріяні вуста, густе волосся…
Чи я живий? чи вже воскрес? Хіба здалося?
О, Серафим, прошу, не припиняй свій спів!
І ось…з’явилась Ти у моїм житті.
Заворожила душу кришталевим станом.
Вхопила тіло наче сонечко світанок…
Чи може інше мала на меті?
І твої очі як дві крапельки роси,
Що рясно вранці розсипаються на квітах.
Чому не бачив їх? То вже минуло 38 літо…
Завмер на мить від ніжності й краси.
І в тиші цій я спокій відзнайшов.
«Пробач», - на вушко буду шепотіти
Та як то можна було тільки жити,
Без Тебе мила? О, моя любов.
