Велетні-тіні
Велетні-тіні повзуть по стіні,
Вперто й нахабно штовхаючи стелю.
Слово промовисте, лагідне: «ні»
З водами темними ллється з-під дверей.
Сонце задимлене сховане в млі,
Майже не гріє самотню кімнату
Тиснуть думки, що лежать на столі –
Ніжки, вже змоклі – спиратись не варто.
В миті затримався в`язнем, мій час.
Хмари, мов привиди влізли крізь цеглу.
Ось, починається гуркіт… і враз -
Я накопичувач встромлений в землю.
Вибух – в кімнаті маленькій стихія!
Блискавка з ревом зриває паркет.
Злива за хвилю втопила… Відкрию
Очі. Все стихло, то мій силует?
Де всі ці стіни, де стіл, і де стеля?
Мла самознищена? Справді, невже?
Де весь будинок, де ліжко, де - де я?
Межі розірвано, крапка... тире…
