втрачений сонячний зайчик
жити своє життя огризками від і до, коли
забираю тебе з вокзалу і туди ж заводжу
усе, що окрім та поза - так болить
тремчу, як побачу невмисно десь когось на тебе схожу
усе те, що поза нами - лиш існування
спосіб абияк час скоротати до того
як я змучений, зболений вкотре знаком питання
до тебе в обійми знову потрапити зможу
ти - шепіт вічнозеленої свіжої хвої
що лунає нестримно над кожним вигином пагоди
що бачу щоночі у снах. рожевії щоки твої
вкарбую назавжди у очі, як символ злагоди
ти - поцілунок увечері, серед парку
що вкритий туманом, неначе ковдрою теплою
бережу ці вчуття приглушені, як хмарку
що скоро розтане під ранішнім променем Всесвіту
твоє ім'я назавжди на моїх мовчазних вустах
буде беззаперечним синонімом слову ніжності
колись розпрощаюсь із жахіттями що в снах
і віддам себе новим прекрасним сподвиженням вічності
тільки прошу, не лишай самого мене, мов камінь -
я занадто довго жив у порожнім полоні
і занадто яскраво засяяла ти небокрай мій
щоби здатен я був пережити самотність ізнову
