Вже пів віку
Вже пів віку, ніби вчора,
Та ні вже сьогодні
Картини твого життя
Всі як на долоні.
50 років тому
У весняну днину
Послав Господь нам на втіху
Маленьку дитину.
Нарекли дівчатко Люда,
Людочка, Людуся.
Виростала ти на втіху
І нам і бабусям.
В’язали життя
Й тобі дарували,
А де брали ми нитки
Лише самі знали.
Щоб в’язать твоє життя,
Своє розпускали.
Садок, школа, інститут,
Життєві стежини,
Додався ще й Тригуляй,
Бог послав чоловіком
Військову людину.
Там пройшла ліси дрімучі,
Снігові заноси
І ще Тамбов, електрички
З маленьким синочком.
Його везла у садочок,
А сама на працю,
У «Тамбовгражданпроект»,
Там ти прижилася.
Й понесло життя у вирій,
Рік за роком, крок за кроком.
Знову рідна Карлівщина
Стала як життєвим роком.
Появивсь в житті Володя,
Ростили, плекали,
Тепер ви своє життя
Для них розпускали.
Як гриби росли синочки,
Старший вже в аспірантурі
Впертий як і ти в усьому,
Твоя кров, твоя натура.
Добро ти усім даруєш
Із душі-криниці,
І тобі воно вернеться,
Як дзвін із дзвіниці.
Щиро зичу я зустріти
Не одну ще круглу дату!
Зберегти міцне здоров’я,
Ясну думку, працездатність.
І навчитись виживати
В недоречностях життєвих
Пам’ятай, що чорні смуги у житі
Це – лиш миттєвість
Окрім того побажаю
Щоб завжди плече надійне
Із тобою було рядом,
Щоби можна обпертись
І у будень, і у свято.
