Я сумую за парком нашим
Я сумую за парком нашим.
Повернутись би в ті часи,
Коли жити було не страшно,
І веселі почуть голоси.
Не здійснились дитячі мрії.
Розвело нас усіх життя.
Виживаємо, хто як уміє,
Бо назад вже нема вороття.
Хтось в країнах чужих шукає
Неіснуючий рідний дім.
Був народ, а тепер немає.
Всі розвіялися, мов дим.
А на кого землю лишили,
Де пройшли свої перші кроки?
Рідне місто, в якому жили,
Де минули дитячі роки...
На полицях залишили книги.
Хто тепер буде їх читати?
Не забрали свого ведмедя,
Без якого в дитинстві спати
Не могли. А тепер забули.
Став порожнім наш рідний край.
Але те, що давно минуло,
Стане вічним в серцях нехай!
Чи для того ми всі зростали,
Щоб знівечила нас війна?
У дітей безтурботність вкрали.
Україна тепер сумна...
І здається мені інакшим
Цілий світ та душа моя,
Бо сумую за парком нашим,
Де лишилась маленька я.
