Я згадую тебе,
Я згадую тебе,
крізь усе,
що несе та біжить.
Я згадую біль,
що різав мене
та і досі болить.
Я тікаю, стою,
знов спіткаюсь, іду,
наче можу, наче посильно.
Та долю кляну,
що назад повертаюсь.
О, божевільна!
Твоя я невільниця.
Залізні кайдани
ріжуть руки (наче мечі)!
Одна нісенітниця,
крізь кров та ті рани
тримаю від них же ключі!
Я вбита, розбита,
роз'ятрана болем,
та що, кому чи я винна?
Сама можу жити,
та з страждання я вийти,
не можу чомусь. Божевільна!
Поламка в системі,
збій у програмі,
свідомість з секретним паролем.
Прохання даремні,
до серця благання,
ми з ним від тепер не говорим.
