За сто доріг
За сто доріг від білого світанку
Звернеш у літню теплу ніч.
Ще сто дощів прокрапає до ранку,
Ще дотик губ торкнеться твоїх пліч.
Ще день ясний купатиметься в сонці
І встигнеш ти напитися жаги,
А я навшпинький прокрадуся в сон цей,
Від ста дощів тебе щоб вберегти.
Ще день, ще білий день і парко,
Земля ще сонце обганя...
І сто дощів ще тільки хмарка,
Сто колосків уже стерня.
А я цілую твої мужні плечі,
Мені дощі за ними не біда,
мені звичайні, прості речі
Складаються в твої слова...
Ще десь у світі дощик накрапає,
Десь сонце вперто обганяє ніч.
Нехай ота секунда не минає -
Мої вуста торкнуться твоїх пліч.