ЗАГРАВА
На небо падає заграва. Палить хмари.
Таке страшне казкове те багаття!
І волоцюга-вітер, притомившись,
Чи то співає, чи то плаче при вогні.
Живеє сонце розриває день до ночі,
До тих зірок, що так, дивись, нервують
У машкарі застиглій порожнечі.
Заграво! Пропали наскрізь пітьму,
Дай відповідь: скажи, чого бажаєш?
Адже ти танеш у безкрайній тиші
Нічного мороку й назад не прагнеш, –
Лиш пес бездомний скиглить ген на Місяць.
––––––
Не зрозуміти нам тебе, заграво!
28.10.02
