Закована
Я не знаю чому,
але потрапила в тюрму.
Знати б де справедливість,
бачу лише кругом мінливість
і правди тої не добитися,
не дають навіть вбитися.
Так страшно й погано мені,
знову та знову кажу ні,
але звук вдаряється в пустоту
і зникає замовкає об стіну ту.
Коли подумати то важко стає,
ніхто кров свою за правду не проллє.
Божеволію поволі і плутаються думки,
за ніч посивіла і бачу вже колір своєї труни,
яка чорна як моя душа,
спливла щаслива година моя.
Кайданки на тілі закривають кайдани сердечні,
справи вершила я надто безпечні
і так скінчився мій шлях боротьби,
в долині тіней не помагають мольби.
