Дмитро Павличко
Тримайся, Джохаре, хай знає Москва,
Що воля не вмерла і правда жива;
Став прахом Єрмолов, зотліє Грачов —
Ніколи ж не стліє твоя корогов;
Оглянься, он хлопці в’юнкі, наче хміль,
То предки з тобою — Мансур і Шаміль;
Назвати зрадником вітчизни
Героя вольної Чечні
За те, що він од московизни
Рятує рідний край… — та ні,
Таке не приверзеться в сні
На дні болота сатані!
Але за кодексом імперії
(За планом Жукова та Берії)
Із Чечні приходять домовини —
Діти України, як вуглини,
Вгорнуті в російську корогву.
Плачте, матері, й копайте ями,
І хрести поставте над синами,
Що пішли вмирати за Москву.
Це за те нам кара із ганьбою,
Овлур живий! Не плачте, мамо.
Веде він Ігорю коня.
В майбутнє він іде так само,
Як вся Джохарова рідня.
Не вбили й не вб’ють ніколи
Ні сина, ні отця Чечні.
Їм тільки руки прокололи,
І груди, і серця сумні.
Опівночі Овлур свиснув за рікою.
Слово про полк Ігорів
Плаче Україна,
За Овлуром плаче,
Руки до неба простягає,
Вбивцю кляне-проклинає,
Землю чеченську слізьми поливає,
Він народився у вагоні,
В тюремнім темнім ешелоні,
Що віз народ його в Сибір.
Йому на маминому лоні
Слізьми вмивали душу й зір.
Колеса в колисковій пісні
Збивались на слова залізні:
“Помре, нема тобі життя,
Не сплять президенти щасливих країн,
Ночами кричать, навіженці,
Їх мучить хандра, надокучливий сплін —
Під танками гинуть чеченці.
Засніть же, добродії! То не біда —
Склепляйте натруджені вії.
Стікає із гусениць кров молода? —
То внутрішня справа Росії.
Бідна Європо, на небо поглянь —
В небі розсипалась кров, наче грань;
Битва за волю відбилась вгорі;
Зорі ридають, немов матері.
Тяжко висить над тобою Чечня,
Чавить свободу московська броня,
Чути крізь хмари, як танки ревуть,
Знов Москва розпинає народ,
Що повстав за державу свою,
Знов закутих в залізо заброд
Зустрічає чеченець в бою.
Двоголовий орел в два дзьоби
П’є чеченську палаючу кров!
Ну, а ми мовчимо, як раби,
