Михайло Григорів
із
сухої світлости
речей
сіє
вітер
сіль
погорди
астигла бо квітка
шукай
без
навколо
течуть острови без порогу
уздовж блукань
пращі
пустель
уздовж ранків
незаселені
ранки
порожніє замах води
даленіє пересторога часу
мов сіль
перечислених
руж
ятриться
зморшка саду
невідворотність
припливних берегів
прикопує
і
найвищі послання
самоцвітних одмін
слова
зелені сховища письмен
зелена зваба пам’яті
зелені обшири
відсутности
зелені риби смерку
вогні
мов
колір прохолоди
мов злам
у зливі
