Руданський Степан
Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили…
Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти куди межі пущі
Лежить дідич на постелі,
Як барило, грубий…
Його локай сухощавий
Заснув коло груби…
Заснув локай коло груби,
Води не напився…
Як захтілось йому пити —
Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.
На камінні кілька хлопців
Черепками грає,
Аж ступою через греблю
«Jak wy, chłopie, tego popa
Całujecie w rękę?
Ja bym jego nie całował,
Żeb brali na mękę,
Już bym wołał psa całować!» *
Мужик злиться, злиться:
«Та так,— каже,— ясний пане,
Ізійшлися пан з Іваном,
По світі мандрують…
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують…
На кождому через плечі
Висить по торбині…
Лиш пан таки у чемерці,
Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.
Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» — питає.
«А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,
Выходют салдаты!..»
Кричить баба, репетує,
Пукає в вікно,
А москаль припав до плоту,
Тягне полотно.
Стягнув собі. «Прощай, бабка!
Злом не поминай!»
Стара баба у погоню:
«Служба, почекай!»
Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить веселий, —
Чтоб бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
«Гей, валы, — кричить сердитий,—
Чтоб черт ездил вами!»
У цигана вмерла мати,
Нічого діяти!..
Іде циган до батюшки,
Просить поховати.
«А як хочеш поховати?
Може, по-циганськи?»
«Ні, батюшка, прошу таки
