Віталій Золотьонков
В моєму, смартфоні
є безліч номерів знайомих.
Та в певний час життєвих перегонів,
я не знаходжу тих,
з ким поділитися усім готовий.
Як серцю лікувати шрам?
Як з часом все забути?
Можна наносити бальзам
і якось далі бути...
Та час це не лікує.
У світлі ліхтарів, немов в танку,
помітив як кружляла тінь.
Вкриваючи все ковдрою в парку
З’явилась поруч заметіль.
Чарівність півночі несла,
...у квітня мокрі та холодні руки,
з гірким смаком тютюна, під дощем.
Будівлі вулиць, захоплені у смуток.
Вітер поколює, заточиним ножем ...
...докури останю
сигарету друже.
скоро вжалять кулі
в груди твої мужні.
Може білий сніг,
заспокоїть тіло.
Між двох гравців,
мене шпиняє сила.
Ударами ракетками об стіл.
Вниз, догори, знову удар.
Не маю відпочину.
Мій книжковий, «маленький принц»,
Потопив своїх кволих синиць.
Він працює для королів та п’яниць.
Споглядаючи сміливих убивць.
Ми мов колоди у каміні,
що догасають кожну мить.
Втрачаємо невидимі хвилини,
Бажаючи розваг нових.
Страждаємо, шукаємо, чекаємо,
Порушуючи правила усі.
він приємний, та тільки на погляд.
він огидний, хай прийде свій час.
він отруту вкладає у слово,
додаючи в бокал, при свічках.
«Батьківства радість у простих речах…»
В розмовах ранніх із дочкою.
В лялькових іграх, в дитячих снах.
В купані з пінною пухкою.
Ми щирі та пахучі подарунки.
Даруємо приємні відчуття,
ми прикрашаємо оселю, щедрі на цілунки.
Є певним доказом щасливого життя.
Та з часом, не помітні для господаря.
У Травня окуляри темні.
Бадьорий настрій і жага пригод.
Пропахлий одяг вогнища приємний.
Лукавий погляд, сповнений зірок.