Сергій Гайдак
Мені ти не пиши пробач
Твої слова, нічого більш не варті
Якщо захочеш, просто тихо плач
Або реви в своїм азарті
І не кажи, що снюсь тобі
Лише один єдиний раз
Людина слову довіряє
Але завжди приходиться час
Довіру з розумом втрачає
Слова: люблю, дружу, тужу
Вже обезцінились, як гроші
Завжди чарівні, інколи смішні
Прекрасні і напрочуд милі
Як квіти в полі, дуже запашні
Як янголи на небі білокрилі
Вреднючі, не завжди прості
Навіщо крила тим хто не летить
Кому потрібні хвиль пусті надії
Ніхто не знає, як на світі жить
На жаль, ми віковічим наші мрії
Пусте життя і присмак темноти
Ти знаєш, я боюсь казати
Як коле в серці і душі
Я можу ніч лежать, не спати
Писать тобі свої вірші
Ти знаєш, страшно в світі жити
А хочеш, напишу тобі листа
По пошті, сам відправлюсь бандеролем
Проїду, пролечу усі міста
За серцем, попливу холодним морем
А хочеш, частку себе відірву
Даруй мені крила, не рви мою душу
Тебе ж я безмежно і щиро люблю
За що я на світі страждати так мушу
Чому я у Бога кохання молю
Навіщо ти влізла в мою щиру душу
Коли не знаєш, що робити?
Куди піти? Де себе діти?
Коли на серці пустота
Коли душа кричить від болі,-
а тіло ніби у неволі
А час летить за пухом в далечінь
І люди всі сивіють, як пушинки
Літа проходять, долі поколінь
На згадку залишаються картинки
Будуються і падають мости
Серця живі, а давляться від крові
Не набридай тому, кому ти не потрібен
Завжди і всьому є чіткий кінець
Для когось, ти велик, для когось, просто дрібен
Але не всі такі, багато ще сердець
Не ображай людей, які добра бажали
Зелено-жовте листя у парках
З корицею знайомий капучіно
А погляди замріяні в думках
Від подиху буває зводить тіло
Ще тепло в день, але холоне ніч
Наша історія кохання
Як Морзе азбука складна
Переполох душі, зітхання
На світ людей лише одна
Як два нещастя, ми з тобою