Розалія Блюм
Твої слова - мелодія,
що несеться мов струмочок в карпатських горах
Вітром дує прохолодним у жарку спеку
Ловити погляд, - божевілля,
Твоїх очей, моя мінлива слабкість
Тікати думкою, лякатись
А очі все ж тримати
Знати,
що від усього в світі не втічеш і не відлинеш
Тільки з часом розумієш тата й маму
Ті ж очі яснії в тобі стали
З часом все тускліше і тускліше
Світять зорі
Тільки разом вже не будуть
Ніхто й ніколи..
Лягаєш спати вже під ранок,
Бо носиш в собі так багато,
Колись загублений світанок
Який не встигла занотувати
Лягаєш, крутишся, не можеш
А плеер з ночі вже стомився
Ти можеш чекати до нескінченності
Загорнувшись у дощову хмару
Або шукати причинні звязки
Кожен ранок за кавою
І посміхаючись вітру, що дмухнув тобі за комір
Бризчіть, дзюркоче, клекотить
Чи лл'ється, лине рожевим солем
Бердянська блискавка в віконці
Мене омиває сірим морем
Повітря, наче чиста постіль
Свіже й тепле, мене кутає холод
Шепчуть дерева як стало холодно,
Як грудень розставив свої позначки в термометрах
І моторошна порожнеча ковзаюча дорогами
Роз'єднала людей за кілометри
Небо бездиханне , лисі пагорби
З кожною хвилиною ставали все темніше
Як довго я вигадуватиму цілий світ?
А втім, не продовжуватимемо Джульєтту
Так запах квітів та осені змішався з вином
Наче розповів мені про це горе
я прошепотіла на вухо тобі:
ти будь настирливим, а я буду милою
і знову наче той самий квітень
розсипалася скромністю, чи то дурною, чи то щасливою
Я тут, божевільна та байдужа
Засмучено відчайдушна, розсікаю горизонт
Своїм поглядом
Доля - безстія,
Крутить мною і вертить начебто ненавмисно
У неї гірлянда висить на стіні,
Чекає на вечір різдвяного чуда,
Ялинка не куплена, а очі сумні
Про те, як здаватись щасливим на людях, -
Вона дуже добре знає їх
Цих таємниць нескінченна книгарня,
Коли опанує всесвітня темрява
І залишок годин прийдеться на книги
Я потону у безпросвітності вечорів
Де ліхтарик замінять свічкою
А вона капатиме мені на листочки
Білим і ніжним палким парафіном