Софія Афанасьєва
Исчезнуть и не быть.
Не чувствовать.
Забыться.
Лежать и не вставать.
Остановиться.
Вонзиться в штукатурку скальпелем.
Внтурнечерепные баталии
Догоняют меня по спирали и
Вместо желанного выхода
Нахожу только скомканный вход
Ты рисуешь мне пеплом по талии
Нам ніколи не вистачить часу.
То ж хапай своє "зараз". Біжи.
Не дивись на вогні уздовж траси
І людей ні про що не проси.
Нам ніколи не вистачить світла,
Лицемірність і зрада,
Павутиння,
Канати,
Мій прихований жар
Проростає в золу.
Увісні тобі мариться ніжність
Образ творить стежки додому
Ця дорога тобі не знайома
Але манить її розкішність.
Крейда рухається на полюс
Бояться - нормально.
Я тоже боюсь.
Ступенек, эмоций и смыслов.
Боюсь, что во мраке до края спущусь,
Боюсь, что сгорю. Что скисну.
Боль имеет двойное значение.
Боль - про две стороны медали.
Кто-то думал, остался жертвой;
На кого-то и жертвы напали.
Всё бросаем слова на ветер,
Складний незрозумілий експонат
Стоїть, блищить та манить своїм світлом
Всередині - діра, а в ній - капкан
Цвяхи літають кулями в повітрі.
Складне рівняння, перемінних - шість,
Цілуватиму кожний шрам,
Тепле сердце візьму до долоні.
Подивись
В цьому мінному полі
Ти стоїш вже за межами мін.
