Нік Лактіонов
Я зажёг свечу, а воск стал мне падать на голову,
от последних разговоров стало душно, холодно.
Я хочу повернуть мир и взъебать его снова, бро,
ощущая внутренний голод и что-то новое.
06.01.21.
Может действительно есть в буре покой?
Не, тут что-то не лепится.
Я сорвал сейчас с себя всё живое,
Написав околесицу.
01.02.23.
вся одесса сипит,
вся одесса хрипит —
значит в воздухе пахнет войной
город снова не спит:
всё лежит и ворчит,
ну когда же настанет покой?
Ніч за вікном сумує чорно,
очі її запрошують в гості.
Відкриті двері вдома й хором,
вона слідує ламати кості.
Терпко тисне грудну клітину —
сукуб та мара грають у шахи.
Понт Евксинський в очах,
голова степом вкрита,
а на юних плечах
стоїть розколотий світ.
Думи граючи ллють,
випадковість чи закономірність?
січень згас, а за ним другий січень
ковтки води з озерця вічності
лютий — ковдра, лютий любить ніжно,
люто плаче — що сталось не збагнув.
Бескрайняя тьма в карих глазах,
привкус солнца на моих губах.
Яд — есть ничто, но всё есть яд.
Горько, правда. А что есть "Я"?
Ветви деревьев — они везде
Спасать других или спасаться самому?
Кидаю людям круг, при этом сам тону.
Прошу помощи у Б-га, взываю Сатану.
Но этим я мешаю сам себе и сам тому.
Я шёл всю жизнь только на свет — попал во тьму.
Лелеют близ буржуек бляди
Свои пожитки: жуйки, сижки;
Не вывезти как не крути ж ты
Халусья, что поблиз Зарядья.
Катать по миру «Б-г российский»,
Прибудь в слащёном исступлении,
Чтобы единством ковать час.
Переплетенье рук, пленение
В твоих объятьях ярче страз.
17.09.21.
Як луна — це пляшки горло,
а неосяжний всесвіт — скло,
тоді суспільство — кораблі
що плавають по морю сліз.
В угарі п‘янім скло б розбив
Більше не можу танцювати досхочу,
вітер розхитує тіло мов березу.
Якось так вийшло, що мої карі очі
перетворились на загострене лезо,
якось так вийшло що мої чорні брови
