Нік Лактіонов
На горлі грубо розпласталось завтра —
пінився опік; пінилось море;
на правій — годинник, у лівій — Кафка,
мій Грегор егрегором зморений.
Ніж більше не стирчить з грудей як прапор,
Прибудь в слащёном исступлении,
Чтобы единством ковать час.
Переплетенье рук, пленение
В твоих объятьях ярче страз.
17.09.21.
В інших всесвітах разом,
але не в цьому.
Світ ловив, та не спіймав.
Письмо цьомаю.
лютий 2023
Паркет ялинкою з ґрунтових вод розцвів,
перемогла лампада ніч сонячним списом,
оце так день — оцет долає терпку цвіль,
а правиця небесна тягнеться до низу.
26.06.23
калюжа небоока вглядає вікна дома
і сиплеться вівторок, як її ніжні брови
і знов гуркоче повінь із балух наддніпрових
і знов відчутний промінь, проміж опіній-колій
о моє сильне слово, що взяв я в соломона
скажи мені: то хто я? лизни, зроби цей дотик
Як луна — це пляшки горло,
а неосяжний всесвіт — скло,
тоді суспільство — кораблі
що плавають по морю сліз.
В угарі п‘янім скло б розбив
Niech zadzwoni głos Marcela w biednym domu.
Горить сарай, гори й хата — через кому.
Окроплює киселем свіжий чорний хліб —
діставай срібло, саме час, бо вже обід.
Płoną w piecu drwa, a w kominie dym kręci,
Исколи себе глаза, чтоб не видеть Христа.
Пепел вымочи в крови и подай на ужин.
Твоему мужу тут скоро настанет пизда:
Уставший в гуляйполе он полежит тушей.
Ми маємо панувати тут, бо це наш край.
Я зажёг свечу, а воск стал мне падать на голову,
от последних разговоров стало душно, холодно.
Я хочу повернуть мир и взъебать его снова, бро,
ощущая внутренний голод и что-то новое.
06.01.21.
мляві руки розкуті реями
шипр відплясує голосно
шифри кружляють вороном:
до ре мі фа соль ля сі до ре мі
11.06.23
Яка інтенція у відкритті очей,
якщо вони колись закриються?
Думки — ножі. Мені як подолати їх,
від ніг оголеному до лиця?
Лежу-пишу-дишу, а вони пиляють,
трамвай везе
у вухах штучні хвилі
за триптихом — луна
трамвай верзе
і люди наче в піні
моїх думок. вона
