Аліса Міллер
Я відпускаю всі емоції
Всі страхи , всі свої сумніви
Крок і лечу раптово вниз
Не хочу , але мозок каже треба
Окей
Встаю , з колін збиваю пил
Ну що ж я зроблю, коли є потреба
Негайно треба заземлитись
Стріляв в мене отруєними стрілами,
А я спокійно відкривала серце.
Чому?
Бо так веліла втомлена душа.
Мій ендорфіновий дилер
Приходиш нізвідки і йдеш в нікуди
Мій професійний кілер
Одночасно ніде і повсюди
Моя таємнича постать
Пронизливий погляд лякає і кличе в полон
З очей скляних біжить вода
Така кіношна і несправжня.
І чи було тобі шкода?
Чи доля твоя легковажна
Манить тебе у світ ідей
Спокусливих і хаотичних;
Сотні доріг ще не пройдено,
Сотні віршів не написано.
Хто зна, скільки ще нам замовлено;
Коли буде вирок підписано.
Хочеться співати голосно,
Щоб на душі було лоскотно.
Осінь лягає на місто ніжно,
Студить розпашілі серця побіжно.
Осінь лягає на місто, мов ковдра,
Та й обіцяє, що буде добра...
Але чи вірити їй?
Раптово пронизує холодом вітер,
Стишся, цей біль відпускає,
Опори він всі не зламає.
Дихай, наплив йде на спад,
Вертайся в свідомість назад.
Шторм своє відгримів.
Німу порожнечу лишив.
Зима заходить у двері спокійно,
Крокує неспішно, дуже повільно.
Зима несе у руках спектр емоцій
Щасливих, відлуння на кожному кроці.
Назовні тиша , всередині гучно.
Твої очі дивляться гостро і влучно.
Полоси проводів, перекреслючих небо
Думки дикі і не приборкані
Врятувати мене вже немає можливості
Ми з тобою були недоторкані
Поки я нарешті не набралась сміливості
Роблю крок у безодню, вже зовсім не страшно
Розчиняюсь, розлітаюсь в раз на молекули
Коли сумніви вплітаються корінням
