Неоніла Гуменюк
З дрібним дощем і навіть снігом теж.
Та залишилося уже йому недовго
Бешкетувати.Вже тепло іде.
Зігріє квіти, трави і комашок,Дерев торкнуться промінці ясні
І тішитимуться вони весні,Всі аж світитимуться радістю і щастям.
2017 р.
Ти називав мене маленькою фіалкою,
А літнє сонечко добряче припікало -
Для тебе була довгокосою русалкою.
Як вабив око осені багрянець
Красою неймовірною своєю,
Галантно запросив мене на тенець
Вода така чиста, студена.
Влітку у спеку воно,
Ніби оазис в пустелі.
Всі поспішають сюди:
Звірі й птахи, подорожні.
Хоч раз скуштувавши води,
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
Ближнього завжди любити
І не зважати на безліч хвороб,
А жить, працювати й творити.
Та намагатись чогось досягти
В житті, щоб залишить нащадкам,
Кохати і впевнено йти до мети,
Щоб спокійно спати, бачить гарні сни.
Усміхнеться ранок і почне розмову,
Щоби прокидались всі швиденько ми.
День прийде привітний і йому ми вдячні
За цілунок сонця, лагідне тепло,
Полудень покличе нас усіх до саду
Та усмішка привітна гріє теж.
Хоча тебе давно уже немає,
Тих днів щасливих більше не вернеш.
А спомини-птахи усе літають,
Приходиш в сни, матусенько моя
І ніжно й лагідно до себе пригортаєш,
В колиску Вечір Сонечко вкладає,
Бо дуже натомилося за день.
І вмощується Ніч на бильці скраю
Та перед сном співа йому пісень.
А як Світанок прийде - Ніч покине
Колиску ту гойдати й утече,
Серед буйних трав.
Закувала зозуленька,
Соловей співав.
Літечко, ласкаве літо -
Золота пора,
Кличе нас в свої обійми,
Яблука збирала у великий кошик.
Білі та червоні, такі соковиті,
Золоті, рум"яні, всі до рук просились.
Хуліган-вітрисько почав пустувати,
Перекинув кошик та й утік із саду.
Врізнобіч котились всі червонобокі,
Я красою її неймовірною.
Скільки тих таємниць іще сховано
На самому дні скрині осінньої.
Ще не вивчено й не розгадано
Усього, що є в доленьці осені.
Та приходом своїм вона радує,
Підкралася й до мене крадькома
І сріблом мої коси посипаєш,
Вже літечка квітучого нема.
Воно було барвисте і веселе
Та вигравало райдугою фарб
Й мене манило тисячами зваб,