Неоніла Гуменюк
Виріс дуб могутній, йому років зо сто.
В верховітті вітер знай собі гуляє,
Співає і свище, віти нахиляє.
Та сили такої у вітру немає,
Щоби із тим дубом взяти позмагатись.
Бо міцний та дужий дуб отой столітній,
Теплий свіжий вітерець,
Одягла весна обнову -
Сукню зелену чудову
Та й пустилася в танець.
Закружляла, закружляла
Поміж кленів та беріз,
А справжнього тепла іще нема,
Коли воно прийде то ми не знаєм,
Нині усе в Всевишнього руках.
Коли в серцях нема тепла й любові
І заздрість так "сичить", ніби змія,
Не відповість тоді ніхто добром вам
Вкриває теплий дощик
Всі трави й квіточки.
Закуталися в нього,
Як в плащики чудові
На вишеньці листки.
І липа й горобина
Так незатишно надворі,
Дощ іде зі снігом мокрим
І лягає на траві.
Та протримавсь якусь мить
Та розтанув так миттєво
І струмочком вже дзвенить,
По річці пливе, ніби човник маленький.
Осінь же пізня, тремтить він. промок,
А хвиля відносить його так далеко.
Тримається ж стійко.На нього іще
Сіла пташина мала відпочити,
Крихітні крильця стомилися вже,
За парти кличе хлопців та дівчат.
Та не для мене він лунає знову,
А для моїх улюблених внучат.
Вже майже пів століття промайнуло,
Коли для мене він тоді дзвенів.
Ті роки безтурботні не забула
І сп"янів, наче випив терпкого вина,
Міцно-міцно до моїх грудей пригорнувся.
Та зізнаюсь тобі, не моя в тім вина.
Це, напевне любисток так чарами діє,
У якому волосся я мию щораз.
Все ж у серденьку також кохання лелію,
Про птахів і про квіти барвисті,
Про берізку струнку й чарівну
Та струмки гомінливії чисті.
Я про літо тобі розповім,
Про спекотнії дні й теплі ночі,
Як співають в душі солов"ї,
Сонечко купіль-тепло
І слухає, слухає, слухає,
Як та огортає зело.
Із квітки на квітку літає
Божа комаха - бджола
Та всеньке літо збирає
До води схилився.
Скільки літ пройшло з тих пір,
Як його садили.
Зеленіють ще гілки
Із одного боку,
З іншого - сухі гілки
Твоє свято уже близько,
Ти прийдеш ще на світанні
І засієш в кожній хаті.
Ой, Василечку-Василю.
Щоб здоров"я мали й силу,
Хліб й до хліба на столі,