Неоніла Гуменюк
І пахне свіжістю приємною від неї.
А час так стрімко і невпинно лине,
За ранком день і полудень, і вечір.
Та нічка темна або вся у зорях
Минає непомітно, ранок знову.
Отак спливають швидко дні і роки,
Дивляться сині оченята.
Це винограду грона густо
Донизу почали звисати.
Стиглі, солодкі, соковиті,
Дала їм сил багряна осінь,
Покуштувати тебе просять,
Пролягла між трав
До тії хатини,
Де ти виростав.
Там твоє дитинство
Бавилось в "квача",
Потім юність квітла,
Метелик літав,Жовті свої крильця
Сонцю підставляв.
Він ніби промінчик
Крихітний його
І яскраво світить
Міні-літачок.
Взяла. як ішла у гості,
Щедро його розсипала.
Кругом біло-біло стало.
Вітер срібло те збирав.
Кучугури намітав.
А мороз сердитим був,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою й чистою.
Недосказано гарних слів.
А роки, що життя відміряло
Усе линуть нестримно в світ.
Скільки всього іще так хочеться
І зробити плануєш ти.
Та літа уже з ярмарку котяться,
Мелодія твоя дивна,Вмієш весело сміятись
Й гірко плакати-ридати,
Буйним вітром зашуміти,
Падолистом шелестіти
І плескатися, мов хвиля,
Неймовірну маєш силу.
Бентежить душу, кличе за собою.
Краси цієї зупинися, мить!
Ти ж неповторна, більш нема такої.
Так хочу я тебе запам"ятать,
У моїм серці ніжністю озвешся.
Хоча сюди не раз іще вернешся
Молодість літом відбуяла.
Життєва осінь вже прийшла
І на порозі тихо стала.
Та серця ніжний-ніжний спів
Зринає лебедем під хмари.
Радості й щастя не затьмарить
Він завжди дарує втіху.
Усмішка - це ти затям
Всім продовжує життя.
Хай постійно нею квітне
Кожен день.І радість світла
Оселяється в душі.
У вишиванку осені вплелась,
На ній жоржини й чорнобривці-квіти
Й багряний лист кленовий тішить нас.
Світлого суму відчуваєм нотки
За літечком, що в вирій подалось.
Та радує ще нас красою осінь