Неоніла Гуменюк
Хоч вітерець холодний повіва.
Як же навколо нас чудово й гарно,Що й важко підібрать такі слова,
Якими можна було б передати
Оту красу осінньої пори.
Романси хочеться душі моїй співати
Про падолист, в багрянці явори,
В темному густому лісі,
А як його хто розбудить,
То й шукати вихід буде.
Якщо знайде, то гуляє,
Горем всюди вибухає,
Кривдою зловісно бродить.
Осінь запрошує на карнавал.
І на душі так привітно і тепло
Від дивовижних звуків та барв.
Краплі дощу - намистинки прозорі
Падають-котяться десь у траву,
Через ріки, долини. поля
Де співають, сміються, не плачуть,
Може з щастям зустрінуся я?
Ти світи мені, радості сонце
Влітку та восени й навесні,
А журбу та невдачу і розбрат,
А річка-змійка унизу біжить
Поміж береги круті високі,
Гривасті коні в лузі розбрелись.
Така краса, хоч бери пензля в руки
Й пиши картину, все це зображай,
Щоб пам"ятали діти та онуки,
Походити вузенькою стежкою в лісі
І повітря п"янке та духмяне вдихати
Та з цим світом казковим на мить якусь злитись.
Стати часточкою цього царства природи,
Щоби я і краса лісова - одне ціле.
То ж коли випадає мені ця нагода,
Прохолодою ночі
І ранковою свіжістю
Та полудневим сонцем
Так привітно всміхається
Тепле літечко знову,
Із птахами і травами
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає, похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку
Та сніжок легесенько кружляє.
Спрагу вгамовували матері-землі.
Це дощ її благання вчув напевне
Й рясний-рясний пустився по ріллі.
Повеселіли в полі всі посіви
І квітоньки водиці напились,
Та й трави щиро дощику раділи,
Вона тебе знаходить й в холодку,Хоча заб"єшся у куток далекий
Та дихать нічим, хоч стрибай в ріку.
У її хвилях можна освіжитись,
Від духоти сховатись хоч на мить.
Як без тепла нікому не прожити.
Так і від спеки все живе згорить.
Та купався в променях тепла,
Капелюха зняв та привітався
Чемно та привітно з усіма.
Розбудив на грядці квіти сонні,
Бджілоньку покликав в пелюстки,
Котиком сидів на підвіконні
Рожеві й білі сипав пелюстки
У коси їй, в любові зізнавався
І золоті запалював Зірки.
Аж засоромилась вона, мов та дівчина
І щічки зарум"янились її
Пелюстками тюльпанів.На калині