vasylenko .ko
(Верлібр)
Дорогий мій ,мій милий друже,
Я втоплюся в найближчім болоті,
Бо, зізнатись, страшенно боюся
Потонути у вдячних обіймах,
Які з тріском двомісно порвуться,
Як і кожне заключене коло,
Я змушу тебе триматись
За цю пустотілу тінь.
Найкраще з моїх умінь-
Я вмію про це мовчати.
Та мій неспокійний портрет
Я ледви чутно пальцями торкнусь
Твого недозруйнованого світу.
І навіть, якщо сильно захотіти,
Я тут на зовсім трохи обживусь.
Розставлю квіти, книги і свічки.
Пилюка ,що збералась тут роками,
Старый и ветхий столб.
Столб - основание надежды.
Надежда сейчас без одежды
Надежда сползла под стол.
Надя! К чему это, Надя?
Не чекай того дня, коли станеш
Дещо кращим за щучим велінням .
Не чекай, доки крига розтане,
Доки щастя дозволить хтось інший.
Не чекай, доки просто натрапиш,
Шагают пары,толпы,группы
Сквозь дождь в объятия непогод.
И день за днем, за годом год
Пупочки сохнут, стынут трупы..
Коль я к параду не причастен,
А ты не рад ,где есть, там быть,
Пусть копотью плюют дворцы,
Пусть ноту шум переиначит,
Пусть сердцу милые, черты
Отныне меньше станут значить,
Пусть солнце скроют от людей
Грязны и беспросветны тучи
Не потрап до моєї сітки,
Не потрап, моя люба мушко.
Я зриваю щоранку квітку
І саджаю собі за вушко.
Я не п'ю, а цілую чашку,
18+
( Ця історія в жодному разі не була написана з метою образити почуття віруючої людини )
Я прекращаю для тебя писать,
Моя ты равнодушная богиня,
Любви неблагодарной берегиня,
Избитых слов напыщенный алтарь..
Ты не ценила никогда и слога,
Я ніби остання, людина-
Відмітка на тлі хронологій,
Похилена постать на сходах,
Проплішина в свіжих новинах…
Крізь зяючі вікон пащеки
Спи міцно, моя тривого,
Відчуй, як тебе цілую
І знай, я цього потребую.
І більше нічого такого…
...Такого чужого й ворожого,
Такого холодного й гострого,
