Екатерина Евстратова
Що гірше ображеного янгола,
який марить помстою?
Навіть дияволу сили не досить,
щоб з ним порівнятися..
Коли янгол зривається по вині когось,
обертається злобою з подвійною силою.
Моя ненАвисть до кінчиків пальців.
До кінчиків нафарбованих вій.
Я з прошарку вічних страждальців,
Воїнів внутрішніх війн.
Кидаючи курити ламаєш цигарки.
Так мене зламали й в смітник.
Рисую в воздухе февральском
своим дыханьем облака.
Мороз сквозь щеки мои красным
напоминает что жива.
Да, ночью так бывает нужно,
Что кроется в тебе моя Вселенная?
Что прячешь ты за звёздами своими?
Тайна ли настолько та священная,
что не посильна душами земными?
Конец ли тебе есть иль бесконечная?
Я смотрю иллюминацию улиц,
под бэк света оконных рамок.
Сижу на балконе, сутулясь,
выворачивая дух наизнанку.
Не спугнуть бы шепотом звёзды,
Можливо ще бути щасливою,
не мстивою,
відпустивши убивць.
Не змагаючись з дурною, зрадливою
долею до струсу зіниць.
Можливо бути ще чистою,
А погода удивительно тёплая,
хоть и день начинался с дождя..
Блики скачут машинными стеклами,
ослепляя порой и меня.
И за окнами тихими вздохами
к нам пытается влиться весна.
Я хотела б разбиться об скалы
морскою водою на смерть!
Надоели мне ваши забавы!
Надоело в огне мне гореть!
Судьба скудно дарит мне счастье
Третя ночі. Я не сплю.
Усміхаюсь в тиху темінь.
Чому так? Не поясню.
Останні ночі - так живу.
На голові мов діадема,
чарівність віддає свою.
Як просто мене згубити..
Дрібним подихом збити з ніг.
Хоч кому ж би було зловити,
та прозорий до серця поріг.
Наче з лялькою граюсь обличчам,
Залишись зі мною наодинці,
коли настрій не такий як треба..
Коли здається навколо злочинці,
яким щастя вкрасти є потреба.
Залишись зі мною, поки досить
Ми п'ємо дивні напої.
Серед дивних людей та столиць.
Стосунки дивні у нас із тобою.
Дивних зміст знайомих так рис.
Дивне небо сьогодні та вчора.
Слова дивні з потрісканих губ.