Екатерина Евстратова
Залишись зі мною наодинці,
коли настрій не такий як треба..
Коли здається навколо злочинці,
яким щастя вкрасти є потреба.
Залишись зі мною, поки досить
Ми п'ємо дивні напої.
Серед дивних людей та столиць.
Стосунки дивні у нас із тобою.
Дивних зміст знайомих так рис.
Дивне небо сьогодні та вчора.
Слова дивні з потрісканих губ.
Я могу рассказать тебе правду,
как только сварится кофе.
Она тебя не касается.
Она меня жжет, дико мучает.
И слезы пойдут уж со старта.
Так душа боли той не выносит.
Мне много чего бы хотелось сказать,
но пока не достаточно слов.
Мне много хотелось бы всем показать,
за гранью фантазий и снов.
Но пока эти мысли могу лишь крутить
в голове на своем языке.
залиши моралі свої далеко на потім,
все одно не почую і не відчую тим пач.
треба було гальмувати мене ще на зльоті,
а не коли вже злетіла коробка вщент передач.
Бачиш сам..
Ми з тобою банкроти.
В нас немає нічого - нажаль.
Лиш обірванні струнами ноти,
пляшка віскі, лід та печаль.
Я відпускаю усе.
За класикою жанру -
в вогонь всі докази
існування нас
у минулому світі.
И был однажды мир мой крепким кофе,
рукою быстрой сварен невпопад.
В дряблом ларёчке куплен у дороги.
Не имеющий ни вкус, ни аромат.
Он не бодрил, он просто будоражил,
утренний ум, противностью своей.
Залишити б питання
на завтра.
Прогнози пусті -
астрологам.
Залишити б газетам
не правду.
Ти - тандем мій сонця та місяцю.
В очах літнього барви дощу.
Не давай мені, милий, обітниці.
Я їх в прірві ж ніяк не прощу.
Обіцяй ти лиш - не обіцяти.
Твій накручений біль тоне десь в алкоголі,
в примарах із диму легких наркотиків.
Ти живеш серед тих хто не маючи волі
хоч частково стають малими невротиками.
Ти в димі хотів малювати пейзажі
та на фоні асфальтових смуг - все штучно.
Блакитні очі..
Очі неба..
Хіба це все що мені треба?
Шепіт ніжний
Мрії повінь..
Коли ти ловиш напівслові?