Екатерина Евстратова
Колискова годинникових стріл
пронизує у повній німоті
бетонних стін
й нагадує, що час є у житті
з усіх сторін
тримаючи
Я помилилася?..Насправді.. Я помилка?
Вже котрий раз я ріжу свою душу..
Кров тече.. Скоріш несіть носилки!
Чи ні.. Вже досить.. Більш його не зрушу..
Якщо в мені проблема, хай тече, стікає..
Хай вмирає, сохне, стигне та гниє.
Играет безустанная капель
Бегом в постель. О, как отмерзли руки!
Пока за окнами метёт вокруг метель
Чай заварю себе что б вылечить разлуку.
Играет безустанная капель.
Играют мне на нервах капли с крана.
Ти - тандем мій сонця та місяцю.
В очах літнього барви дощу.
Не давай мені, милий, обітниці.
Я їх в прірві ж ніяк не прощу.
Обіцяй ти лиш - не обіцяти.
Залишилось місце для крапки,
ось наш не happy and.
Не повернутий буде задаток,
обіцянки знищені вщент.
Повтікали усі компроміси
й намагання щось зберегти.
Твій накручений біль тоне десь в алкоголі,
в примарах із диму легких наркотиків.
Ти живеш серед тих хто не маючи волі
хоч частково стають малими невротиками.
Ти в димі хотів малювати пейзажі
та на фоні асфальтових смуг - все штучно.
Чого варте те слово "кохаю"?
Чи цілунок раптовий та ніжний?
Ти знаєш?.. Лише уявляєш.
Ситуація, шкода , не втішна..
Чого варте хотіти сказати,
що тобі вона дуже потрібна?
Твої очі вже не гріють.
Холодні руки обіймають порожнечу.
Справді дивно..
Як швидко розумієш такі речі.
Справді лячно,
С тобою - хоть на край света.
За тобою идти буду следом.
Ведь ты мой мир. Моё небо.
Ведь ты мои звезды. Планета
неизучена, но прикипела.
Дружба? Любовь?
Прекрасно ль то
что болью режет?
Не ты - тебя
И вновь и вновь
В пасти не удержит..
Мене майже ніщо не тримає.
Ні ці лиця, ні сотні хмарин,
ні той птах, що над мною літає
та ніякі із інших причин.
Так чому я стою на порозі?
Ні кроку вперед, ні назад?
Мир наш - крестообразный,
врозь реальность и прошлого боль.
Их состыковка опасна.
Иногда всё равняет на ноль.
И тогда апатия - пропасть.