Екатерина Евстратова
Вибач, мій янголе..
Я вже не бачу що далі!
За прірвою ніч
й землетрус
на тисячу балів.
Напивайся душею..
Мне не понять любила ли когда то,
иль это было детскою игрой?
Даже сейчас, любовь ли мне услада,
иль смысл чувств моих совсем другой?
И не понять сейчас по малолетству
Смысл того , что чувствую с тобой.
Світи сонце, світи мені на шлях,
проміннями малюй мої маршрути.
Світи на близькі лиця, рідний дах.
Вкажи мені де правильно звернути.
Світи на заздрощі, осліплюючи погляд,
Лайливий світ .
Дешевий обмін набридливих слів.
Вічний цикл сцен старих мелодрам.
Все що лишилося нам.
В очах сірий лід.
Бал курв та повій, бездушних козлів
Бачиш, час не лікує.
Можуть пройти й роки,
до поки біль хтось втамує,
до поки звільнешся ти.
А може пройти й так швидко,
що обертом світ та душа.
Я стану твоєю вітчизною,
я стану твою родиною,
я буду для тебе різною,
я буду для тебе єдиною.
Я буду для тебе спокоєм,
я буду для тебе розвагою.
Как рушится весь мир.. В один момент.
Лишь пальцем только "щёлк" и провалился.
Вся значимость последний губит цент.
Ты пропал, упал и заблудился.
Смотришь из под лоба на дебильный акт,
Оставь меня у пропасти.
Мне нужно это видеть.
Мне нужно знать что ждет меня, если я сорвусь.
Если вот по глубости
я не смогу предвидеть
вновь капкан в пути своем -
Ну вот - весна.. Я чувствую её!
Весь мир вокруг становиться живее.
Только грустно мне немножко от того,
что на сердце - ветер холоднее.
Да потеплеет. Со временем пройдёт
послевкусие прохлады и морозов
Тонкими нотами утром разбужена.
Вдох. Это значит - живу!
Пусть даже и жизнь по полкам не сложена,
но радуюсь я и тому.
Пусть даже душа немножко встревожена
но, мир, тебя я люблю.
Мы разные с тобою?.. Правда разные?
Уже и вздох я знаю весь твой по молекулам...
Громкие паузы я слышу между фразами..
Куда сбежать от правды этой?
Некуда..
Я пам'ятаю ті несміливі кроки,
ту боязкість мою при кожнім слові,
по венам моїм дивні мікротоки,
забуті всі слова у новій ролі.
Я пам'ятаю ту дитячу невторопність,