Олена Красьоха
У кожного у нас від Бога є свій дар,
Він навіть осені і фарби й пензля дав.
Її картини хоч на виставку неси,
В них світ незайманої й незбагненної краси.
Від них Ти потрапляєш у тенета раю,
Ти – теплий дощ, що розціловує мене із голови до ніг,
І у обіймах у Твоїх, я є найщасливіша за усіх.
Ось так хотілося б бродити все життя під цим дощем,
Бо поки любимо – ми віримо, надіємось й живем.
Любов не помирає й не старіє,
Вона лиш довго інколи хворіє.
Бо має серце, у яке влучають стріли,
На жаль, стільці трапляються не завжди вмілі.
Любов - весна у кожній порі року,
Ти пахнеш мужністю і силою й добром,
Ти пахнеш радістю і світлом і теплом.
Ти пахнеш мамою і пахнеш татом,
Ти пахнеш буднями і пахнеш святом.
Ти пахнеш правдою, що щира до кінця,
Коли Ти відчуваєш Друга,
То це ти разом з ним гориш у вогні.
Ти разом – і не думаєш – чи виживеш чи ні.
Мат – Шах, Шах – Мат,
В цім бою Ти був молодий ще солдат.
Розірвався снаряд й зачепив нас обох,
Санітара нема – лише неба крайок.
Я , як Мати відчула, що в Тебе болить,
У кожного свої сходиночки любові,
У когось вони липові, а в іншого дубові.
Хтось піднімається по них в червоних чобітках,
А хтось збігає вниз в дірявих тапочках.
У когось аж до старості сердечка в унісон все б’ються,
Солодкі миті
Ти стукаєш краплинками дощу в моє вікно,
Яке зачинене в моїй душі для Тебе вже давно.
Якби Ти знав – як я люблю цю музику дощу,
Я кожен день до неї нові ноти ще пишу.
Я маленька піщинка на березі моря,
І ніяк не розгледить мене моя доля.
Нас багато, самотніх, красивих, простих,
Та потрапити в море кохання щастить лише деяким з них.
Але смак до життя я усе ж не втрачаю,
Я хочу, друзі, щастя описати,
Мені прийшлося у житті його пізнати.
Спочатку зустрічалась з ним, та я не розуміла,
Що це воно, і не було мені до нього діла.
Та я прозріла й подивилась навкруги,
Я хочу тебе забути,
Щоб в мирі і спокої бути.
Та все ще не можу без тебе,
Як сонце не може без неба.
Як літо без ласки й тепла,
Я щаслива, що була дуже щаслива саме з Тобою!❤
Я дякую Тобі за сонце, світло і тепло,
Що після зустрічі так глибоко у душу залягло.
За вогники, з якими радісно горів і мій вогонь,
За запах тіла й за тепло долонь.
