Олена Красьоха
Вечірній смуток огортає землю,
Рівчак і кумкають жаби.
На березі біля місточка,
Схилилась я, щоб вимить чобітки.
Стомились за день кури
У кожного у нас від Бога є свій дар,
Він навіть осені і фарби й пензля дав.
Її картини хоч на виставку неси,
В них світ незайманої й незбагненної краси.
Від них Ти потрапляєш у тенета раю,
Кап-кап, привіт від Тебе,
А я вже зливою лечу із неба.
Ти вже постукав і я біжу,
Небесним теплим сонцем я свічу.
Твоя лиш посмішка розпалює вогонь,
Життя – це радості, турботи і печалі,
Втім, як би не було, а жити треба далі.
І дякувати Богові за день й хвилини щастя,
Й добро робити всім і не чекати, що воздасться.
***
Хотіла вже давно звернутися до Вас, матусю й тату,
Та на стежках життя було ще бур’яну багато.
І поки я його проріджувала і полола,
Все не доходила до Вас, як і до інших ще довкола.
Я обнімуся на стежинці з літом,
Я закружляю в вальсі з цілим світом.
Я зацілую квіти в лузі й полі.
Відкрилась клітка й пташка вже на волі.
Це миті щастя – слухати природу,
По саду бродить осінь, на порозі зима,
В мене згасло кохання, та і щастя нема,
Мене гріє сьогодні, мамо, ваше тепло,
Яке в стінах будинку із дитинства жило.
Я сумую, матусю, я згубилась без вас.
Любов´ю не наказують, а нагороджують,
Все гірке у житті ще нею засолоджують.
Приправа ця і збуджує й перчить,
Без неї у житті так одиноко жить.
Вона це злет, а в деяких місцях − падіння,
Я хочу обійняти і розцілувати Божий світ,
Для мене він стає усе привабливішим з плином літ.
Все більш виходжу я на мудрості стежки,
Із насолодою читаю я, людей Великих всіх рядки.
І зрозуміла я, усе навколо має сенс і зміст,
Коли змішати воєдино зиму, весну, літо й осінь,
Одержимо салат якого друзі ми не їли досі.
А потім якщо скропимо його сльозами,
Дістанемо і назву ми - "Життя без мами ".
Троянди білі – це мій талісман,
Й блаженна музика, яку дарує нам орган.
Це Щастя у священній чистоті,
Як Дар небесний подароване мені.
Це все переживає у польоті птах,
Роздіває вітер осінь догола,
Ну, а їй здається, ніби й не жила.
Тільки-тільки вчора молода була,
На порозі нині вже зима, зима...
Все минає, все міняється на щось,