Олена Красьоха
....Сонечко моє,
Мені тебе не дістає.
Ти був, як вранішня роса.
Тебе вже інша п’є до дна.
Я все одно тебе люблю,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Усі ми граємо в житті якусь цікаву роль,
Хтось Шубу з Соболя, а хтось - звичайну Моль.
У нас з тобою – ти завжди Гачок,
А я маленький та надійний Поплавок.
І зводить нас життєва течія,
Так хочеться скотитися клубочком радості згори,
Як це робили ми дитячої щасливої пори.
Щоб розгубити всі турботи, болі і печалі,
Й з душею чистою і легкою, стежками Божими іти щоб далі.
Любов щоб щира і глибока в серці теж жила,
Насію квітів на своїй печалі,
Включу Шопена, а потім Моцарта ще далі.
Й зависну в цій красі, щоб відродитись,
Незламною й цікавою, щоб далі залишитись.
В житті не тліти, а вогнем треба горіти,
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
Немає значення - близько Ти, а чи далеко,
Для мене все одно - це є не легко.
Ти ніби і на віддалі руки,
Та розділяють нас – усе ж роки.
В Тобі буяє молодість й весна.
Сім'я у мого мами й тата –
Весела, щира й на добро багата.
І я радію за сім'ю Красьох,
Де вісім народилось діточок.
Тісними нитками життя сплелись у вісім граней-
Так хочеться засіяти життєве поле у червоні маки,
А ще сильніше хочеться, щоб серед нас були живими Батько й Мати.
Тоді у небі більше сонця й нема страху, як потрапляєш під холодний дощ,
Бо зігріває душу їхня ласка та Мамин із капусти теплий борщ.
Матусю, дуже сумно й тяжко нам без Вас,
Так нині гірко плакала зима,
Ти був найкращим, я тепер одна.
Я пробивалася, як квіточка крізь сніг,
Бо Ти любив мій щирий й непідробний сміх.
Тепер у Тебе появилася вона,
Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах,
Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах,
Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей,
Жінка – це неповторної краси музей.
Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів,
Ти у моє життя прийшов як справжнє літо,
Щоб душу втомлену мою теплом зігріти.
Ти рясно ще скропив мене дощем любові й доброти,
Щоб легше по стежиночці життя мені було іти.
Я як синичка із долонь Твоїх клювала крихти щастя,
За це Тобі помножиться та у віках воздасться.