Аліна Андрущак
Не шукай в його серці притулку,
Не буде у вас майбуття.
Він за тебе не дасть ні копійки,
А ти за нього б віддала життя.
Кажеш, що залишилась одна,
Бо ти іншу собі знайшов?
Милий, та я була самотня,
Ще до того, як ти пішов.
- Разом нам не бути. Поставимо крапку.
Замело всі дороги, згоріли мости.
- Попрощатись хоч можна?
- Не варто. Краще по-англійськи піти.
Знову плаче, моя Україна.
Не дощем окропилась земля,
А кров'ю її вірного сина.
VIII-XI века – славная наша эпоха.
«Варягами» нас на Руси величали.
Жили тогда мы довольно неплохо.
Врагов своих в страхе держали.
Никогда не боялись смерти в бою.
Часто смотрели ей прямо в глаза.
Ми з тобою, мов два кораблі,
Що пливли до спільної пристані.
Мандрували одним океаном-життя,
Але завжди тримались на відстані.
Догорають мости.
Я сама їх підпалила.
Полетіла б в світи,
якби не зламані крила.
Мене не лікує час.
Життя нічого не вчить.
Як забути про стару рану,
Якщо вона ще болить?
Знов напишу тобі щось (аби було) без сенсу.
Гордість від мене пішла, махнувши рукою.
Навіщо питати якогось там екстрасенса?
Й сама знаю, що ніколи не буду з тобою.
Так, мені боляче, але вже не плачу.
Не єдина, кому щастя в житті не дісталось.
Дні без болю такі короткі.
Коли боляче - тягнуться вічно.
Не щира посмішка на фотках,
Чесно кажучи, виглядає епічно.
Не кажи, що ти мене любиш.
Ну навіщо ж цієї брехні?
Куди ділось кохання й сам не знаю.
Лиш почув його прощальний крик.
Сьогодні зрозумів, що тебе не кохаю,
А просто до тебе звик.
Механізм запустився. Не зупинити.
Слова, мов камені, кидав в мене грізно.
Та до ранку зумію себе зцілити.