Тінь ...
О чем я думаю ? О падающих звездах…
Гляди, вон там одна, беззвучная, как дух,
алмазною стезей прорезывает воздух,
и вот уж путь ее — потух…
Не спрашивай меня, куда звезда скатилась.
Осінь хизується листям опалим,
Зорі крізь небо щоночі летять,
Хмари насунуті вітром зухвалим
Частим дощем у вікно стукотять.
Клекіт журливо-пронизливий тане,
Дряпає душу прощання лелек.
Життя не пройдене лишилось,
Недоробив, недокохав.
В дитинстві мати часом снилась
І він їй сльози утирав.
Не знав що тим сльозам причина,
Сказати мати не могла.
За що караєш, сучий сину,
За що на клапті душу рвеш.
Чатуєш чи то я загину,
Чи в самогубці заведеш.
Самокартанням набридаєш,
Розбиті мрії шлеш у снах,
Чому немає правди на землі,
Чому кругом страждання, горе, злидні.
Чому живуть заможно люди злі,
Паскуди ниці, підлі та огидні.
Чому немає правди у житті,
Все окна открыв, опустив занавески,
Ты в зале роялю сказала: живи !
Как лёгкие крылья во мраке и блеске,
Задвигались руки твои.
Под левой — мольба зазвенела несмело,
Под правою — отклик волнисто возник,
Грусть моя - печаль-кручина,
Что, скажи - тебе причина,
Почему день ото дня
Ты преследуешь меня ?
Почему виски седеют,
Мысли смертью в душу веют,
Мой Хранитель спустился ко мне,
Хочет знать почему я не сплю.
Не в темнице и не на войне,
Почему так грущу и скорблю.
Что ответить ему, что сказать,
Память друга предать не хочу.
- Тату, а коли ти повернешся ?
Загляда дівча в батькові очі.
- Коли знов до мене пригорнешся,
Коли знов пограємо досхочу ?
Я для тебе віршика б завчила,
Сонечко б тобі намалювала,
Шукаю друзів для душі,
Знайти бажаю однодумців,
Для них пишу мої вірші,
Для відчайдухів і безумців.
Шукаю друзів по життю
Щоб не самому бідувати
Утонула заря балтийская,
Радость дня алым цветом сглазила.
Что ж ты - подлая дурь российская,
На свет Божий вновь повылазила ...
Вся нежданная, нежеланная,
Как взбесилась - по миру носишься,
Глухої ночі Всесвіт грає
Свою Симфонію буття
І час і простір світлом крає,
Стає минулим майбуття.
Ця світломузика безодні
Спалахує та мерехтить,
