Ada Yelagina
стоїть звіздар зажурений і босий.
різдва! різдва! не бачить він різдва.
волосся його темне заплелося
у чорні гнізда і пекучу сталь.
штовха його товариш між лопаток -
я лежу на воді
як неживий
мої лоб й рукава у вечірньому золоті
і скрапує з рота
підборіддям біжить
найпекучіша лава
я весь водоспад прозорий і плавний у синьому
стікає лазур із розмаєної голови
хитається щось наді мною тонке і набілене
і губи самі йому шепчуть -
прийди
цей птах мовчить, цей птах не зна ні слова,
ні складу, ані звуку,
ані відстані.
покритий льодом він лежить розхристаний
зі снігом в узголів'ї і піском.
вологий вітер із дощу на синьому
гладить шрам на лобі під твоїм волоссям
де ти йдеш сьогодні
на якій землі прокинувся
мій друже
мій брате
у ящірці кожній живе дракон.
нехай її мова до тиші близька –
таїть під собою найтонша луска
жагу і тропічний циклон.
дай мені кольору.
кольору
колючого,
кострубатого;
бачу, ти невимогливий,
надворі під зорями спатимеш.
я не п'ю каву не люблю твій парфум
на тебе дивлюся скляний і білесий
я не вірю в людей
не виношу шум
і схильний бува до затяжних депресій
зачинено ставні на ніч
а ніч
ніяк не настане
скупа вертикаль
як межа
стікає по шибці
він прокидається
його будить і кличе смарагдова висота
на травах туманиться його бліде гострокуте обличчя
іде по шиї зелений сигнал
як змія
ваші хмурі обличчя у холодному домі
мене лякають і заспокоюють
я вдома
і нічого не скоїв
покличте мене до столу
я відчуваю як витікає вода із волосся
як струменить смолянистим повільним потоком
вздовж твого тонкого хребта
надягаю тобі на голову
жовтий обруч з облізлою позолотою