Андрій Малярик
Знову пройшла не привітавшись,
На тобі сукня з декольте.
Ти горда й пафосна, як завжди,
Не помічаєш вже мене.
Всі довгих десять років в прірву,
І «щирі» ті свої слова,
Штовхнула ти у чорну дірку,
У кожного птаха є своя̀ пташка,
У гордого во̀вка – вовчиця.
У когось, мабуть, є улюблена чашка,
У кожного пана – цариця.
У ста̀рого дуба є довге коріння,
У озера тихе є дно.
У квітів тако̀ж є дрібненьке насіння,
Мені тільки б тебе побачити,
Твої очі, усмішку, вуста.
Серце моє в ганчірку скручене,
І оточує мрака густа.
Та хоча б доторкнутися дотиком,
До слідів, де проходила ти.
І відчути парфуми подихом,