Poems by Богдана Лапченко

All Poems Original Poems Translations

« ‹ 1 2 3 › »

Для долі – мить, для нас безмежність

Для долі – мить, для нас безмежність.

Кричи. Тебе ніхто не чує.

Любов, наркотики – залежність.

І ці пігулки не лікують.

Палати світлі, ліжка чисті,

А хворих вдосталь, щоб гуляти.

Усі думки тут дуже стислі,

Щоб довго мізки не ламати.

by Богдана Лапченко

Он бачиш – стоїть за спиною

Он бачиш – стоїть за спиною.

Чекає. Примушує здатись.

Я різала вени рукою:

Вона ж не любить так гратись.

Сьогодні був день такий світлий,

Хороший, неначе останній,

Неначе художник палітру

Для мене розлив на дивані.

by Богдана Лапченко

Пиши мені листи

Пиши мені листи. Пообіцяй, що будеш,

Виводячи слова з любов’ю і добром.

Поставиш поряд чай. Гарячий ти не любиш,

А поки чахне він – візьмешся за перо.

На стіл постав свічу, запалюй обережно,

Пиши слова такі, знайомі лиш мені

І відпускай думки – пекучі, незалежні

В життя на той папір, у безтурботні дні.

Богдана Лапченко

Ми на коліна ставили Любов

Ми на коліна ставили Любов,

Себе вважали всесвіту царями.

Аж поки із отих дурних голов

Думки останні наші утікали.

Вкладали зміст, писали довгий текст,

Але ніщо вже не допомагало.

Тому, на жаль, скінчився час увесь.

А як колись його було замало…

by Богдана Лапченко

Я їду від тебе, я мчу навпростець

Я їду від тебе, я мчу навпростець.

Любові занадто багато у світі.

Втікаю щодуху. Доволі! Кінець!

А після дощу всі дороги розмиті.

Педалі кручу абияк, навмання.

Збираю всю волю в кулак, щоб зміцніти.

А вітер в обличчя дав ляпаса – на!

Мене ти давно вже із пам’яті витер.

by Богдана Лапченко

Фарбованим літом сміються троянди

Фарбованим літом сміються троянди,

Заплакали стиха сумні небеса.

Розтанула осінь, не знаючи правди

І тільки блистіла в травиці роса.

Стискалося серце і гупало в грудях,

Лиш осінь холода зайняла думки.

Не клич мене знову – ми більше не люди,

Ми тільки поставлені поруч крапки.

by Богдана Лапченко

Убити словом – гірше леза

Убити словом – гірше леза.

Моїй душі вже не літать.

Я більш нікому не належу

І не залежу від питань.

Звичайна лялька, як всі інші,

Умію прикидатись, так.

Сьогодні добра, завтра зліша,

За маскою сховала страх.

by Богдана Лапченко

В моїй квартирі більш тебе нема

В моїй квартирі більш тебе нема,

Залізні двері ставив майстер мовчазний.

Міняв замок, віддав мені ключа,

Ти не відкриєш – просто не підійде твій.

Обходь сміливо цей чужий будинок,

Він вже не наш, але не в тому суть.

Я довгих не люблю і не роблю зупинок

Там, де мене забули і не ждуть.

by Богдана Лапченко

Втратив усе і не маєш нічого натомість

Втратив усе і не маєш нічого натомість,

Чорним мороком втома до себе згребе.

Хто ж тепер буде слухать німого тебе?

Хто з тобою разом полетить в чергову невагомість?

Невагомість душі, що стоїть під прицілом любові,

Невагомість закутих сердець і закоханих тіл –

Все було. Чи зі мною літать не хотів,

Чи не зміг приховати легких слідів леза і крові?

by Богдана Лапченко

Я врятую тебе від самого себе

Я врятую тебе від самого себе,

Від думок, від людей і від світу.

Я віддам тобі все, що є дороге

І закутаюсь в теплий світер.

Я наллю собі в келих по вінця вина,

Сяду в темряві на підвіконня.

Заховаюсь у ніч. Я сьогодні сама.

В грудях тепло, а від вина – сонно.

by Богдана Лапченко

Я не знатиму, напевно, імені твого сьогодні

Я не знатиму, напевно, імені твого сьогодні,

Але завтра ти все скажеш і запросиш на вечерю.

Я не уявляла зустріч, що була напередодні,

А цієї ночі знов не сплю й дивлюсь на стелю.

Бачу там безсонне небо, що підморгує зірками

І торшер-світильник манить своїм ледь помітним світлом.

Після зустрічі з тобою щось в мені таки зламалось.

Відпущу свої тривоги: хай летять подалі з вітром.

Богдана Лапченко

Ідіоти блукають вулицями

Ідіоти блукають вулицями,

Разом з ними їх коханки.

Ходять, шукають себе до ранку,

Усміхаються комусь на світанку,

Вигукують: “Це – ми! Це – ми!”.

Бавляться, очі свої ховають дивні,

Зараховують іспити, заліки,

У кав’ярні замовляють столики,

Богдана Лапченко