Олег Крот
ранок
тривожний тролейбус
дихає в дзеркало міста
цілуються сонячні спиці
у серце встромлено ключ
од вирію
Коли закінчаться паперові жнива,
викрутимо з чайного дерева
увесь папір,
й розпочнеться сезон кораблів.
Попливемо на яхті,
виструженій з латок мрій,
посивіти від дощу
окулярами гори вдихати
гортаючи вже пройдені дороги
ображатися на тіні
дивитися собі під ноги
бачити сонце
у кімнатних пустелях словá
відліпившись од вікон
лізуть до рота
з них я плів
колажі істеричних снів
хапав
хати́ падали
як обрубане листя
лишаючи сліди на піску
драпірований лід
дзвенів на зубах
ходивши до дюни у гості
пам'ятники гортали
кам'яні форзаци майдану
йдеш
на тебе гримить димар
і махровим рушником
закутує у м’якість лісу
хто ти?
чому вирубуєш пір'я
із пташиних лісів
змішуєш зелену кров
із зеленню квартир
пробуєш сонце
коли нас не з’єднає струмінь
ми повернемося залюбки
до інших примарних сутінків
і гратимемо в казки
у білі та чорні фільми
топитимемо слізьми
примружені вікна
сон у клітинку розлився
сивим штрихом
на подушку
перами
накрапали м’ясисті дощі
серед килимових районів
як сонячне піднебіння
обмазане мохом
згадую про сміх
простий наче
пляшка посеред шляху