Ірина Вірна
Занурююсь у поетичний світ Сковороди…
Шукаю в нім красу... Добро у нім шукаю...
Можу я любити небо,
Можу я летіти з вітром,
Можу я сміятись з сонцем,
"Вчися чекати, друже,
Вчися чекати".
З циклу "Забуттям" В.Стус
Усі ми вчимося чекати (кам'яній...)
Кожен на щось своє (кам'яній...)
Коли ти був, цвіли ромашки і тюльпани.
Коли ти був, співали солов'ї.
А зараз - квітнуть хризантеми,
А зараз - плачуть мріями дощі.
Коли ти був, бандана яскравіла на чолі,
А я вже живу без тебе! Ти уявляєш таке? Чи ні?
Можу вільно розправити плечі і не чекати образливих слів.
Та й очі твої без блакиті, а сірі, як мокрий асфальт.
І крила мої з кривавих рожевими можуть стать.
Дарує Бог нам замість снігу дощ...
І це у рік війни - під рік Новий.
Мабуть, він хоче, щоб усе засіяне зійшло,
І не було б зими ...
А щоб одразу - квіт яскравий, весняний!
Навесні,
із пробудженням ранкової зорі...
Навесні
я співатиму тобі мої пісні.
Навесні -
ці пісні бентежно-лагідно-сумні.
Не знаю я, як ви воюєте в окопах.
Та знаю про жорстокості боїв.
Я пам'ятаю двадцять чотринадцять,
і Краматорськ... Як вистояв в борні.
Сьогодні теж війна... Важка й злиденна.
Квіти яскраві побачила
та не тримала в долонях,
не відчувала їх пахощів -
чистих, ніжних, чудових.
Мрія, як квітка, гарна
майнула швидко повз мене.
Якби ти знав, що подобаєшся мені...
...то, мабуть, першим написав би,
хоча б на квитку...
...то, мабуть, при зустрічі кивнув би,
хоча б випадково...
Спокій ...
відлуння кроків
Тільки...
відчуєш хвильку
Повітря ...
завмру на мить я
Коли перегорнута вже сторінка життя,
починаєш нову історію. Заплановано.
А чи буде вона нова?
Або переписана попередня заново?
Коли пережито вже десятки років,
Муркотить на вушко і шепоче тихо
Вітер серед листя: проганяє лихо.
Прислухайсь до тиші та примружуй очі,
І прийде до тебе казка серед ночі.
Зацвітуть яскраво хмари, місяць, зорі.
