![Ті хмари давно розлилися дощем]()
…ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні
ще досі блукають між нами, забувши про час,
усе, що мені залишилось, – осіння картина
і щему гіркого ковток на похмілля, хоча
з грудей виривається сміх, а не розпачу стогін,
коли заболить, наче стиснуто кимось корсет,
бо врешті багата на спомин і дякую Богу:
