Іван Андрусяк
me up at does…
надо мною
застигли меж поверхів
шкляні очі
отруєної миші
тихо як жива
що питає
здиміє раптово і напружено
в реверанси зношених осель
те що перетравлюване душами
хлюпотіло й пінилось — усе
викришиться білим по червоному
на солодку паморозь листа
аґіоґрафічними іконами
якщо рясніють — дай їм отрока
якщо візьмуть — переживи
цей степ загублений у потемку
важливіший від голови
безчестя — то вершина мрії
(суха як падаль висне мла)
з єрусалиму до марії
найсмішніше те що вони дивуються
не один рік пожили серед блатних
мусили б хоч трохи розуміти звідки ноги ростуть
а тут не вірять
як то з мене будуть
здирати шкіру
вода і дощ — істоти невмолимі
жива їх сіль і мова їхня рання
потрапили такими молодими
оскомами на наші поїдання
заходьте в дім а в домі ні краплини
заходьте в сад надокучати осам
заходьте в дно насипано людини