Юлія Липнева
мозок не хоче забути,
хотілося б, але ні,
вуха не можуть не чути
голос твій вдалині,
очі відмовились бачити
лиця чужих, лиш твоє,
мене обіймають вночі твої сумніви,
вони мене й поховають.
на жаль,
ні, не це був мій план, як торкнутися хмар.
очевидно,
скільки б я не шукала ту " квітку надії ", ти вщент палив ліс,
Я дивлюся як ти говориш,
Слова дивні, незрозумілі.
Сподіваюсь, що не помітиш
Погляд пильний на твоїй шиї.
Погляд пристальний на руках,
мій світ блакитно-жовтим майорів,
вкривало голову безхмарне небо.
принесли вітри буйні чорний пил,
він обпікає смертю ще живі легені.
і чорний ворон стука дзьобом у вікно
...
"завтра" – не буде
"сьогодні" – нема
лишається вчора
на решту життя.
вчора тримає
твій образ в руках.
Ти знаєш, буває важко,
Проходили вже і не раз.
Всі твої зведені мури,
Не втриають потяг бажань.
Можеш палити й надалі
Всі мости, один за одним.