Клемін Сергій
І майже світ з розгубленим обличчям,
як привид поряд бродить... незбагненно,
там час, що тягниться кудись щоденно,
і крадучи сторіччя за сторіччям.
Проходять дні (і там швидке прощання)...
і ніби распростерто синє море –
спокійне, вічне, вічне і прозоре,
як ми (!) – надія – перша і остання.
Здається, істину приховує брехня,
що грає нами легко на землі,
але залишусь вірний я лише тобі,
і щось (десь там) чекає (день від дня).
