Lida Skrypka
В руці парфум з дражливо-терпким запахом лаванди.
Ти б гідно оцінив. А чи ж… настане день наш? Поясни.
Я пам’ятаю, ти не любиш аромат троянди,
Ще... обіцяв прийти із оберемком квітів від весни.
Синіє небо. Схоже на гірські вершини,
Такі близькі і водночас такі далекі.
А поміж зір пливуть гаптовані стежини
Прозорі світло-кольорові й надто легкі.
Невидимо для ока, майже ілюзорно
Зима пішла й тебе забрала,
Немов із казки, в Герди Кая.
Злий жарт єхидно розіграла.
Як далі жити… я не знаю.
Весна купається в блакиті,
Сонце!..
В кишені…
В розлуці…
В долоні…
В пронизливих порухах гроз, як приціл…
Стій!..
Сніг з гори летить лапатий
На городи, на сади,
Кучугури волохаті
Котять пух – туди, сюди.
Він не падає із неба
Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….
Кажуть, що незабаром в домівку загляне війна.
Кава випита. Осад залишив на дні філіжанки
Візерунки м'які, наче з дна визирає весна.
Теплий березень. На підвіконні очуняла муха,