Маріанна Задорожна
Порцелянова лялька
З розбитим обличчям,
Крізь тріщини крихітні
Прозирає все те,
Що од світу ховала
У кутку
Непомітним, маленьким
Зачаїлося слово,
Що шукала давно
І заснуло забуте,
Ронін.
А був же колись самураєм,
За тисячі лі, за тисячі крапель клепсидри.
Тепер без мети
І даремно дрімає катана
При поясі.