Мария Попова
Цілуй мене ніжно, щоб аж до нестями,
Як сніг білосніжний собою вкривай.
Піснями своїми в обіймах затишних
Мене в ніч холодну у сні колихай.
Цілуй мене так, щоб мурашки по шкірі,
В очах, щоб твоїх я змогла потонуть.
Ти ж знаєш, мені чорний до лиця.
І навіть в твоїх ламаних сюжетах,
Які вже добігають до кінця,
Я впізнаю себе в усіх сонетах.
Шалена пристрасть. Мить. Між нами крок,
Не треба ні "спасибі", ні "будь ласка",
Ні красномовних "вибач" та "не йди".
Але, якщо, шановний, Ваша ласка -
Ідіть і не вертайтесь вже сюди.
Таких, як Ви нерідко зустрічала,
І хоч Вам пробачала сотні раз,
Подзвони, якщо схочеш
Серед ночі у травні.
Чую, як ти шепочеш
Про мій сміх бездоганний.
Знаю, десь в твоїм серці
Ще жевріє надія,