Володимир Каразуб
Ти наче сяйво сонця на сторінці
Що тінь узору кидає мені
На книгу істин, що противна жінці
Та проганяє геть самотні дні.
Якщо відсторонитися від тебе
І жити мовчки далі від страстей,
...до слова, я пам’ятаю те чорне поле на тобі,
Пам’ятаю
Блакитні, жовті, червоні та сині квіти,
Що росли на ньому,
І тепер, вони поволі проростають в мені дійсністю минулого.
Окрім того,
Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,
Ми сиділи в альтанці навпроти один одного
І говорили про твою непевність, і про те чому
Ти не можеш дозволити себе полюбити.
Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —
Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,
Згодом усе проходить.
Ніч стає чорним опалом твого погляду,
Деревеніє небо
Осипаючись трухлявим пилом невідворотного
І якби не трагедія,
Якби не трагедія –
Це тільки страх накреслює межу
Яку здолати дозволяє хист
Якщо любові пломінь не пожух
І смуток не зійшов у падолист.
Торкнись рукою юності колін
І поведи угору вище них,
I
Я повинна написати тобі листа,
Довгого, темного на смак, як попіл,
Навмисно чорнилами. Чорнилами шкрябають вдумливо
І пишуть повільно без зопалу. І тому
Чи ревінням далеким між хмарами повняться відзвуки,
В голосінні, здається, чорнішає небо китів,
І чорнилом заправлене лоно небесної музики,
Порожньої ночі, важких океанських хвостів.
Б’ють фонтаном зі свистом повітрям наповнивши тушу,
Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,
Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,
І не знатимеш ніколи любові іншого серця,
Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.
Нам потрібно любити усе на відстані,
Як оте сонце, що далебі від нас,
Тихо, тихо
Послухай, як дихає
Невагомість
Ночі
Серця,
Мови,
Любов, часом подібна до звуку реактивного літака,
Що гуде по-під хмарами,
І вихоплює моє серце з тиші читання.
Любов, що відпустила рядок Джульєтти
Куди вище, аніж йому добратися.
Коли б він міг утекти,
Цей фільм нарочито почнеться зі зливи,
Там буде жінка, шо прийде з майбутнього,
Але нічого не зможе змінити.
Все буде так, як повинно бути.
І прийде герой до розпусного міста,
Зустріне бідну, залежну дівку