Неоніла Володимирівна Гуменюк
То травень був, цвіла весна-красна.
Ромашок очі сяяли-жовтіли -
Це літа озивалася луна.
Жоржини гордо й пишно квітували,
Як полум"яний осені привіт.
А там і зимонька знов мчатиме на санях
Де босоногого дитинства спориші
І юність облетіла цвітом вишні,
Вела вузенька стежечка у ліс.
Збирати на галявині суниці,
Послухати пташиний щебіт й спів,
Помріяти, побути наодинці
Яскраво сяють й уночі,
Такі здаються вони добрими,
Теплі, мов сонця промінці.
І поглядом, немов цілунками,
Серця торкаються мого
Та гріють ніжністю його,
Шовкову хустку, вишиту квітками,
Подарувало літечко мені
І сукню, помережану дощами,Каблучку й пояс срібні чарівні.
Встелило стежку рушником з чар-зілля,
Торкнулося розчулених сердець,
Прибрало так, неначе до весілля.
Квітами барвистими ти вже відцвіло.
Йде з плодами стиглими осінь-королева,
Хоча не розхлюпалось ще її тепло.
Зігріває серденько тим приємним спомином,
Де в любові скупані молоді літа
Нині збагатилися досвідом, як золотом
"Любить - не любить, любить - не любить" -
Знову ромашка ворожить.
Сонце всміхається й ніжно голубить
Добірне пшеничне колосся.
Сині волошки і маки червоні,
Немов польові вишиванки.
Квіти, трави і комашки.
В ліжечка також малятам
Слід лягати.Сни найкращі
Кольорові, мов жар-птиця,
Прилетять, розкажуть казку.
Хай же солодко так спиться
Царівна польова чесала косу,
В росі скупала ніжки свої босі,
Всміхаючись, вона стрічала ранок.
Жайвора пісня ген із високості
Срібними переливами бриніла,
Щось тихо шепотів красуні вітер,
Виспівують симфонію
Про поле, стиглі пшениці,
Яскраве тепле сонечко,
Що зігріває нас усіх
Цілунками своїми,
Про сірий пил крутих доріг,
На трравичці легкий морозець.
Хто і радий цьому, хто й не радий,
Та осінній порі не кінець.
Іще сонечко нам усміхнеться,
Подарує останнє тепло,
Ностальгією тихо озветься,
Тінь від чорних хмар,Вітер знов гуляє,
Блискавки пожар.
А від громовиці
Все здригнулось враз,
Крапельки водиці,
Наче водоспад,
А моє серце сповнене любов"ю,
Пора в житті настала золота
Та дихання відкрилось друге знову.
Я відчуваю сили у собі
Творити й жити, а не існувати,
Добро та радість й щастя дарувати.