Неоніла Володимирівна Гуменюк
І жовті вони у ромашки,
А у волошки такі сині-сині,
Фіолетові ще у фіалки.
А бузкового кольору очі в дзвіночків
Та у півників тих, що край поля.
Наче хвиля морська - мої очі,
Все на світі знає він, всюди ж побував,Лугами широкими,високими горами,
Лісами дрімучими подорожував.
Мандрував далеко так,аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.
Із усіх боків обступили,
Як рідну матінку сини,
Від вітру й снігу захистили.
Гіллям помахують вони,
Неначе крилами лелеки
Чи гордії гірські орли,
Десь поблизу струмочок дзюркотів,
Але зима знову чомусь вернулась,
Мабуть хотіла налякати їх.
Та показати свою силу й владу,
Мовляв, усі ви бійтеся мене.
Але весна уже не за горами
Ронила сльози вниз свої дрібні.
Може повівся хто нечемно з нею?
-Образив хто тебе? - скажи мені.
Це Вітерець гонив отак мене,Втомилась я і хочу відпочить.
-Та заспокойся і не думай про сумне,
Хмаринко й більше сліз не лий.
Визнать життєві помилки,
На серце каменем лягають
Гріхи за прожиті роки.
На жаль не зміниш вже усе ти,
Життя рікою відпливло.
Та намагаймось жити чесно,
Завжди й всюди я співаю,
Бо пісень багато знаю,
Вони жить допомагають.
Так, журлива - серце крає,
Жартівлива звеселяє,
Віру в краще теж вселяє,
Десь там у долині
Біг струмок веселий
Швидко та невпинно.
Біг попід горбочок,
Де росли берізки,
Поспішав струмочок
Йшла зима семимильними кроками,
Принесла із собою колядочки
Та щедрівки.І світлої радості.
Всім солодка кутя смакуватиме
І засяє ялинонька-райдуга,
Ці різдв"яні пісні ми співатимем
Як загнаний звір причаївся в куточку.
Це не пустило його на поріг,
Прогнало від хати вранішнє сонце.
Волосся твого, що русявим було,
Торкнулась туману срібная стрічка.
Та серденька лагідне ніжне тепло
Таке видовище не упусти, мій друже
І поцілунком промінь золотий
Тебе зігріє, це приємно дуже.
Як викотиться стиглим гарбузом
На той баштан блакитний та безмежний
Яскраве сонце.То й забудеш сон,Бо полонить краса ця і бентежить.
Ти цим не накликай на себе лиха,
Бо воно й справді підкрадеться тихо
Й гостем непроханим заявиться сюди.
Не " плюй в криницю", із якої п"єш,
Не завдавай нікому зла та болю,
Яму не рий комусь, бо сам впадеш