Неоніла Володимирівна Гуменюк
Ти цим не накликай на себе лиха,
Бо воно й справді підкрадеться тихо
Й гостем непроханим заявиться сюди.
Не " плюй в криницю", із якої п"єш,
Не завдавай нікому зла та болю,
Яму не рий комусь, бо сам впадеш
Багрянцем сяють маків пелюсточки
Та чути жайвора вгорі чудовий спів
І крилечка тріпочуть, мов листочки.
Донизу небо кида бірюзу,
Яка вкриває васильки-волошки,
Рясну пустити може ще сльозу
На малій кисличці,
Хоч позолотив їх серпень,
Ніби й гарні з виду.
Але тверді, немов камінь,
Що і не вкусити.
Так і люди теж бувають
Але тобі, матусю, злі вітри
Сипнули сивини ще молодою.
Та вистояла, все стерпіть зуміла
І горе подолать взяла десь сили,
Й на люди не виходила сумною.
Всміхалася, усе пісні співала,
З подругами угорі.
-Я умію гарно плавать,-
Похвалилася усім.
-Як це плавать?
Ти ж розтанеш,
Станеш краплею води,
Під сонечком весняним спину гріє.
Тобі я, полечко так радісно кричу:
-Ти ж моя доля і життя й надія.
Мій прадід тут трудився увесь вік,
Дідусь землицю пестив, мов дитятко,
А батько ще малим босоніж біг,
І душу хай тішить розмай,
Бо скоро покотиться-котиться
Вже літечко за небокрай.
Замінить віночок ромашковий
Айстр диво-калейдоскоп,
А пелюсточки трояндові
Сиділа пара голубів,
Птахи були такі щасливі,
Він їй щось ніжно воркотів.
І цілував свою кохану
Та сизим обнімав крилом.
Від почуттів тих без обману
Ромашки біленькі, дзвіночки бузкові,
Ще й колосочки тугі золотаві
Вплелися в яскравий вінок обжинковий.
Врожай уже зібрано.Будемо з хлібом,
Вродили на славу жита й пшениці.
Ми хлібороби із прадіда-діда,
На жаль коротке дуже теж.
Ми ж не замислюємось вчасно,
Що літ назад не повернеш.
Через дрібниці сваримося,
Створюємо " купу" проблем,
Втрачаємо усе хороше,
Білі розсипали кучері
Та й на зелені кафтани
І золотом вишиті гудзики.
Куди це так гарно прибралися,
Чи свято яке урочистеє?
Вони ж не приховують радості -
Повільне танго з вітерцем.
Усе їй було мало, мало,
Хотілося іще й іще.
Скинула плащик свій багряний
І почепила на гіллі,
Краплини-роси розсипала,