Софія Афанасьєва
Лицемірність і зрада,
Павутиння,
Канати,
Мій прихований жар
Проростає в золу.
Бояться - нормально.
Я тоже боюсь.
Ступенек, эмоций и смыслов.
Боюсь, что во мраке до края спущусь,
Боюсь, что сгорю. Что скисну.
самотній плющ на підвіконні
тобі розкаже, що таке зрада
коли сама природа-матір
тобі не рада
14:10
Исчезнуть и не быть.
Не чувствовать.
Забыться.
Лежать и не вставать.
Остановиться.
Вонзиться в штукатурку скальпелем.
Я не хочу
Снова, на те же грабли
Чувствовать, говорить
Чтобы вновь силы иссякли
Ти моя невагомість, ти для мене - поразка
Я з тобою удвох не дійду до кінця
Декоданси натомість проривають свідомість,
Єдина помилка вбиває творця
Синє небо під грунтом, чи грунт поміж неба
На клітинному рівні розрізаю реальності
Сюжети, сценарії і персонажів
Ти можеш сказати, що тут нема радощів -
Я їх із інших світів завантажу.
Розвантаження мозку, напруження м'язів
Твой холод такой отвратительно вязкий
И я задыхаюсь от влажности стен
Я будто босая бегу по Небраске
По стенам из горьких, непрочных систем
Тишина тех пространств меня манит безжально,
Гори - теж хвилі,
Просто повільні.
Ми за межами світу,
Та чи ми є вільні?
00:50
Цілуватиму кожний шрам,
Тепле сердце візьму до долоні.
Подивись
В цьому мінному полі
Ти стоїш вже за межами мін.
Наполовину пусте твоє серце
Б'ється, аби зупинити моє.
Музика грає, мені не вдається
Бачити правду, якой вона є.
Біля ріки у одному жакеті.
Увісні тобі мариться ніжність
Образ творить стежки додому
Ця дорога тобі не знайома
Але манить її розкішність.
Крейда рухається на полюс